Фундаментальні цінності

Про шляхи виправлення виявлених Європейським судом з прав людини порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та стан врегулювання цих питань у нормах Кримінального процесуального кодексу йдеться в заключній частині документа. Крім того, остання містить висновки та пропозиції, сформовані Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами проведеного узагальнення. Нагадаємо, ВСС вивчено та узагальнено практику застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій при здійсненні судочинства в кримінальних справах ст. 3, 5, 6 конвенції за 2011 — I півріччя 2012 р.

Справедливий розгляд

На тривалість вирішення справ в апеляційній інстанції впливали випадки недотримання судом першої інстанції вимог процесуального закону, що унеможливлювало розгляд справи в апеляційному порядку та спричиняло її повернення до місцевого суду з попереднього розгляду для усунення недоліків.

Основними причинами цього були: невиконання

судом першої інстанції вимог закону про розгляд зауважень на протокол судового засідання; те, що засудженому або виправданому не було вручено копії вироку; те, що суд першої інстанції прийняв апеляцію, яка не відповідала вимогам ч.1 ст.350 КПК 1960 р., тощо.

Відповідно до законодавства справедливий розгляд справи означає: виконання завдань кримінального судочинства, спрямованих на встановлення особи, що скоїла злочин, і її покарання (ст.2 КПК 1960 р.); всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК 1960 р.).

Так, ухвалою Апеляційного суду Він­ницької області від 29.09.2010 скасовано постанову Мурованокуриловецького районного суду від 4.08.2010 стосовно Ц.О. у зв’язку із неповнотою досудового та судового слідства. Під час досудового слідства не було перевірено доводів обвинуваченого про те, що він через хворобу не відбув 22 год. громадських робіт, а тому висновок суду зроблено на припущенні та було прийнято незаконне рішення.

За таких обставин вирок суду було скасовано, оскільки не було достатньо досліджено обставин справи, а саму справу повернуто на додаткове розслідування прокурору.

Також у КПК 1960 р. визначено принцип змагальності процесу, надання законом «переваг захисту» стороні, що захищається від обвинувачення (стст.62, 63 Конституції, ст.45, ч.2 ст.47, стст.318, 319 КПК 1960 р.).

Наприклад, вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 11.04.2011 стосовно засуджених Н.Ю. та Л.І. за ч.3 ст.185 КК скасовано у зв’язку з порушенням права на

захист.

Так, в матеріалах кримінальної справи були акти амбулаторної судово-психіатричної експертизи, відповідно до яких Н.Ю. є особою з легкою розумовою відсталістю (ступеня легкої дебільності), а в Л.І. виявлено легкий когнітивний розлад змішаного (травматичного, інтоксикаційного) генезу. Тому під час досудового слідства інтереси Н.Ю. та Л.І. у справі захищав адвокат К.

Однак у порушення вимог п.2 ч.1 ст.45 КПК 1960 р. суд не забезпечив під час розгляду справи в суді участі захисника, чим порушив право Н.Ю. та Л.І. на захист. Тому відповідно до п.3 ч.2 ст.370 КПК 1960 р. у зв’язку з істотним порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд у той самий суд.

Також з цієї ж причини скасовано вирок Піщанського районного суду Він­ницької області від 31.08.2011 стосовно М.В.А., засудженого за ч.2 ст.185 КК до 3 років позбавлення волі. На підставі стст.71, 72 КК призначено покарання у вигляді 3 років 2 місяців позбавлення волі та відповідно до ст.75 КК М.В.А. звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Цю кримінальну справу було розглянуто у спрощеному порядку, передбаченому ч.3 ст.299 КПК 1960 р., зокрема за постановою суду було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, проте при цьому суд не з’ясував, чи правильно розуміли підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, не роз’яснив їм, що в такому випадку вони

будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, тобто порушив право підсудного на захист.

Позбавлення можливостей

Судді не завжди всебічно вивчали обставини справи, що призводило до порушення кримінально-процесуального законодавства та затягування строків судового розгляду. Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням Т.С.Г., Б.Ю. за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289 КК, яка надійшла до Ленінського районного суду м.Луганська 22.08.2010, підставою для оголошення перерви майже на місяць у стадії судового слідства, з 13.01.2012 до 9.02.2012, було задоволення клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами справи, що не тільки суперечить положенням кримінально-процесуального законодавства, а також не повинно бути підставою для такої тривалої перерви у розгляді справи, у якій підсудних тримають під вартою понад рік.

Усталена практика ЄСПЛ із зазначеного питання полягає в такому (див. п.90 рішення ЄСПЛ у справі «Тодоров проти України»): «Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливої сумлінності у здійсненні правосуддя без затримок (див., наприклад, п.83 рішення у справі «Смірнова проти Росії» та п.37 рішення у справі «Юртаєв проти України» від 31.01.2006)».

Трапляються випадки порушення судами першої інстанції вимог п.3 «а» ст.6 та п.3 «d» ст.6 конвенції. Так, постановою Стаханівського міського суду Луганської області від 14.06.2011 кримінальну справу за обвинуваченням Б.А. за

ч.1 ст.317 КК виділено в окреме провадження й направлено прокурору м.Стаханова для додаткового розслідування, при цьому суд послався на п.3 «d» ст.6 конвенції, згідно з яким кожен має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. Ці вимоги необхідно розглядати як конкретний аспект права на справедливий судовий розгляд, гарантований п.1 ст.6 конвенції. Також у цій постанові суд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Жогло проти України» від 24.04.2008 і «Олег Колєснік проти України» від 19.11.2009.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, П.М. обвинувачувався за ч.3 ст.185, ч.1 ст.309, ч.1 ст.263 КК, а М.С. обвинувачувався за ч.3 ст.185, ст.395 КК. Вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 30.06.2011 П.М. та М.С. були визнані винними у пред’явлених злочинах та засуджені.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23.08.2011 цей вирок було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той самий суд в іншому складі у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема у зв’язку з порушенням права на захист обвинувачених.

Підставою скасування вироку було те, що суд першої інстанції розглянув кримінальну справу за обвинуваченням П.М. та М.С. з порушенням вимог ст.6 конвенції, ст.59, ч.2 ст.63 і п.6 ч.3 ст.129 Конституції, ст.21, ст.61, ст.262 КПК 1960 р. Незважаючи на те що підсудні М.С. та П.М. мали різні позиції щодо пред’явленого обвинувачення, суд призначив їм одного захисника, що суперечить інтересам захисту

підсудних. Крім того, коли захисник Г. не змогла з’явитися 16.05.2011 в судове засідання з поважних причин та її підзахисний П.М. просив відкласти розгляд справи до її одужання для забезпечення права на захист, суд першої інстанції видалив підсудного П.М. з зали суду та провів судове засідання, під час якого допитав деяких свідків обвинувачення, без участі підсудного та його захисника.

Після проведення нового розгляду справи вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 2.12.2011 П.М. та М.С. були визнані винними у скоєнні пред’явлених злочинів та засуджені.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 2.02.2012 цей вирок було також скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той самий суд в іншому складі у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема з порушенням права на захист обвинувачених. Колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області змінила щодо обвинувачених П.М. та М.С. запобіжний захід із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Підставою скасування вироку стало те, що суд першої інстанції провів новий розгляд кримінальної справи з порушенням вимог ст.6 конвенції, ч.2 ст.43, ст.297, ст.298, ст.375 КПК 1960 р. Зокрема, під час нового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням П.М. та М.С. після закінчення підготовчих дій головуючий не оголосив про початок судового слідства, не надав прокурору можливості прочитати обвинувальний висновок, не надав можливості оголосити цивільні позови, не роз’яснив підсудним суть обвинувачення, не з’ясував, чи визнають підсудні себе винними і чи

бажають давати показання, чи визнають вони цивільні позови. Таким чином, було порушено право на захист підсудних М.С. та П.М., передбачене ч.2 ст.43 КПК 1960 р., п.3 «а» ст.6 конвенції.

Відсутність сумлінності

Проблеми, що призвели до порушення вимог ст.6 конвенції, полягають, як правило, у:

• невжитті судом заходів щодо забезпечення присутності учасників судового провадження в судових засіданнях (свідків, відповідачів, експертів тощо) та виконання учасниками та іншими особами судових приписів (наприклад, щодо надання документів);

• надмірній тривалості перерв між судовими засіданнями;

• надмірній тривалості розгляду апеляційних і касаційних скарг;

• відсутності сумлінності та ретельності слідчих органів при проведенні розслідування кримінальних справ;

• неодноразовому поверненні справи на новий розгляд до суду нижчої інстанції, а також поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування;

• надмірній тривалості проведення судових експертиз та невжитті судом у зв’язку із цим належних заходів;

• порушенні права на справедливий суд, оскільки зізнання заявника у скоєнні злочину, надане ним внаслідок катування, було прийнято судами як доказ.

До місцевих судів у 2011, 2012 рр. було надіслано інформаційні листи щодо

оперативності та якості розгляду кримінальних справ, а також з інших питань, які виникають під час здійснення судочинства; узагальнення практики, проведені суддями судової палати в кримінальних справах, а також довідкову інформацію, отриману від уповноваженого Верховної Ради з прав людини, про проведення моніторингу щодо стану дотримання прав ув’язнених у Київському слідчому ізоляторі, у результаті чого було виявлено випадки порушення місцевими та апеляційними судами м.Києва та Київської області вимог стст.5, 6 конвенції щодо прав людини на свободу і особисту недоторканність та на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку. Також щоквартально апеляційним судам надсилалися подання урядового уповноваженого в справах ЄСПЛ про виконання рішень Суду, які набули статусу остаточних.

Суди областей, враховуючи положення ст.6 конвенції, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, з метою дотримання розумних строків розгляду кримінальних справ реагували на випадки невиконання органом досудового слідства або часткового виконання судових доручень, на невиконання постанов суду про примусовий привід підсудних, на невиконання вимог суду щодо доставки підсудного в засідання шляхом винесення окремих ухвал.

Негативно позначається на оперативності розгляду справ низький рівень організації роботи судів, зокрема незадовільна організація здійснення судочинства, зниження рівня виконавчої дисципліни, несвоєчасне оформлення документів, недостатній контроль за цим голів

судів.

Фактами неналежної організації розгляду справ самими суддями були: оголошення тривалих перерв між судовими засіданнями; порушення строків призначення справ до судового розгляду; нераціональне використання часу судових засідань, зокрема невикористання інституту зміни порядку дослідження доказів; необгрунтоване повернення справ на додаткове розслідування, що в подальшому призводить до скасування відповідної постанови; низька якість розгляду кримінальних справ (скасування вироків судами вищих інстанцій).

Із набуттям чинності КПК однією із загальних засад кримінального процесуального законодавства встановлено розумний строк кримінального провадження. Таким чином, у ст.28 КПК законодавчо визначено оціночне поняття «розумний строк», яке застосовується ЄСПЛ при розгляді справ за ст.6 конвенції, зокрема під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачених КПК строків виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування в розумні строки забезпечується прокурором, слідчим суддею (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — судом.

Законодавчо встановлено критерії для визначення розумності строків кримінального

провадження, якими є: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування, тощо; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

У ст.28 КПК також установлено такі загальні положення щодо розумного строку: кримінальне провадження стосовно особи, яку тримають під вартою, неповнолітньої особи має бути здій­снено невідкладно і розглянуто в суді першочергово; кожен має право, щоб обвинувачення стосовно нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрито; підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, у якому викладаються обставини, що зумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК.

Таким чином, завдяки законодавчим положенням у процесі розгляду судами кримінальних справ (проваджень) зменшиться кількість випадків порушення розумного строку.

Недостатня готовність

Підсумовуючи практику розгляду кримінальних справ судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій, можна зробити висновок,

що суди в цілому дотримуються вимог стст.3, 5, 6 конвенції, однак недостатньо готові до практичного впровадження підходів і позицій ЄСПЛ.

Застосовуючи практику ЄСПЛ, суди не завжди чітко й однозначно розуміють, у чому полягає правовий зміст такого застосування. Тому досить поширеним у діяльності вітчизняних судів є абстрактне посилання на практику ЄСПЛ без указівок на конкретне рішення міжнародного судового органу. Часто в судових рішеннях вітчизняних судів міститься посилання на конкретне рішення ЄСПЛ, але без зазначення співвідносності його з нормами національного права й обставинами конкретної справи. Ще однією проблемою є відсутність єдиних критеріїв застосування практики ЄСПЛ.

З огляду на зазначене судам при здійсненні судочинства необхідно шир­ше застосовувати норми міжнародного права. Зважати, що обов’язковим є не тільки врахування рішень ЄСПЛ, постановлених щодо України, а й застосування поряд із нормами національного законодавства норм конвенції та практики ЄСПЛ і щодо інших країн — учасниць конвенції з метою недопущення порушення прав людини та основоположних свобод. Ухвалюючи рішення в кримінальних справах (провадженнях), з метою недопущення неправильного тлумачення та застосування норм конвенції в контексті кожної конкретної справи свої висновки підтверджувати практикою ЄСПЛ, викладеною в його рішеннях.

З метою усунення виявлених недоліків та подальшого покращення роботи судів з питань, викладених в узагальненні, вважаємо за необхідне: розмістити останнє на офіційному веб-сайті ВСС; про проведене узагальнення повідомити Генеральну прокуратуру, Мін’юст,

МВС, секретаріат урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ; опублікувати узагальнення в науково-практичному юридичному виданні ВСС «Кримінальне судочинство. Судова практика в кримінальних справах»; щороку проводити узагальнення практики застосування судами областей першої і апеляційної інстанцій положень конвенції та практики ЄСПЛ при здійсненні судочинства в кримінальних справах та направляти матеріали узагальнень разом із копіями відповідних рішень до ВСС; підготувати на основі проведеного узагальнення постанову пленуму ВСС «Про деякі питання застосування статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінальному провадженні».