Зразкове судочинство

Однією з основних новацій процесуального законодавства стало запровадження інституту зразкової справи. За задумом авторів, він покликаний зменшити навантаження на суддів та сприяти швидкому розгляду великої кількості справ. Однак, попри оптимістичні прогнози, у деяких випадках цей інститут може негативно позначитися на оперативності та ефективності вирішення спорів.

Проблеми типових справ

Законодавець визначає зразкову справу як одну з типових, що прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення (п.22 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства). Ухвалені рішення повинні враховуватися судами під час розгляду інших типових справ. При цьому прогнозується зменшення навантаження не лише на суди нижчих інстанцій, але й на касаційну. Адже типові справи як справи незначної складності не переглядатимуться у касаційному порядку (за деякими винятками).

Важливим для вирішення питання щодо відкриття провадження є правильне визначення типових справ. За змістом ст.4 КАС, адмінсправи можуть кваліфікуватись як типові, якщо:

• відповідачем є один і той самий суб’єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи);
• спір виник з аналогічних підстав;
• спірні відносини регулюються одними нормами права;
• позивачами заявлено аналогічні вимоги.

На перший погляд, наведені критерії виглядають досить чіткими та зрозумілими. Однак використання таких оціночних понять, як «аналогічні підстави» та «аналогічні вимоги», може призводити до неоднозначного розуміння. Цьому сприятимуть й інші норми нового КАС (наприклад ч.6 ст.290), що дозволяють кваліфікувати як типові справи з незначними розбіжностями у фактичних обставинах.

Безперечно, виникнення таких «судових колізій» не сприятиме ні оперативному розгляду справ (матеріали яких передаватимуться до ВС), ні зменшенню навантаження найвищої судової інстанції (яка протягом 10 днів повинна вирішувати питання щодо відкриття провадження у справі).

Умови прийнятності

Наявності типових справ у провадженні адмінсудів недостатньо для розгляду зразкової справи Верховним Судом, який, до речі, не вправі самостійно ініціювати зразкове провадження. Процесуальний закон установлює й інші «умови прийнятності» поданих матеріалів. Так, необхідними умовами для розгляду зразкової справи та прийняття зразкового рішення є:

• наявність у провадженні одного або кількох адмінсудів типових справ, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення;

Однією з основних новацій процесуального законодавства стало запровадження інституту зразкової справи. За задумом авторів, він покликаний зменшити навантаження на суддів та сприяти швидкому розгляду великої кількості справ. Однак, попри оптимістичні прогнози, у деяких випадках цей інститут може негативно позначитися на оперативності та ефективності вирішення спорів.

Проблеми типових справ

Законодавець визначає зразкову справу як одну з типових, що прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення (п.22 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства). Ухвалені рішення повинні враховуватися судами під час розгляду інших типових справ. При цьому прогнозується зменшення навантаження не лише на суди нижчих інстанцій, але й на касаційну. Адже типові справи як справи незначної складності не переглядатимуться у касаційному порядку (за деякими винятками).

Важливим для вирішення питання щодо відкриття провадження є правильне визначення типових справ. За змістом ст.4 КАС, адмінсправи можуть кваліфікуватись як типові, якщо:

• відповідачем є один і той самий суб’єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи);
• спір виник з аналогічних підстав;
• спірні відносини регулюються одними нормами права;
• позивачами заявлено аналогічні вимоги.

На перший погляд, наведені критерії виглядають досить чіткими та зрозумілими. Однак використання таких оціночних понять, як «аналогічні підстави» та «аналогічні вимоги», може призводити до неоднозначного розуміння. Цьому сприятимуть й інші норми нового КАС (наприклад ч.6 ст.290), що дозволяють кваліфікувати як типові справи з незначними розбіжностями у фактичних обставинах.

Безперечно, виникнення таких «судових колізій» не сприятиме ні оперативному розгляду справ (матеріали яких передаватимуться до ВС), ні зменшенню навантаження найвищої судової інстанції (яка протягом 10 днів повинна вирішувати питання щодо відкриття провадження у справі).

Умови прийнятності

Наявності типових справ у провадженні адмінсудів недостатньо для розгляду зразкової справи Верховним Судом, який, до речі, не вправі самостійно ініціювати зразкове провадження. Процесуальний закон установлює й інші «умови прийнятності» поданих матеріалів. Так, необхідними умовами для розгляду зразкової справи та прийняття зразкового рішення є:

• наявність у провадженні одного або кількох адмінсудів типових справ, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення;

існуватиме зразкове рішення. Тому, попри проблеми такого процесуального інституту, в цілому його запровадження слід визнати позитивним.

Доцільно лише вдосконалити процесуально-правову базу його врегулювання — визначити необхідну для розгляду зразкової справи кількість типових адмінсправ, конкретизувати або ж виключити оціночні поняття («аналогічні підстави», «значні розбіжності у фактичних обставинах справ») тощо. Більше того, інститут зразкової справи слід запровадити не лише в адміністративному, але й інших видах судочинства.

Підсумовуючи, слід зазначити, що в майбутньому прийняті зразкові рішення забезпечать єдність і стабільність практики та розвантажать суди нижчих інстанцій. Нині ж така новація призведе до значної завантаженості суду вищої інстанції та затягування розгляду однотипних адмінсправ.

Відсутність чітких критеріїв визначення типових справ може породжувати «судові колізії», уникнути яких можна шляхом унесення змін до адміністративного процесуального законодавства.