Голова КС В’ячеслав Овчаренко:

Минулого місяця в єдиному органі конституційної юрисдикції відбулася чергова зміна керівництва: замість Анатолія Головіна Конституційний Суд очолив В’ячеслав ОВЧАРЕНКО. Своє перше інтерв’ю на цій посаді він дав саме нашому тижневику, розповівши, зокрема, про роль КС у проведенні судової реформи в країні, а також про перспективи запровадження інституту конституційної скарги.


«Відсутність тиску на судові органи з будь-чийого боку не залежить повною мірою від способу їх формування»
— В’ячеславе Андрійовичу, дозвольте від імені редколегії нашого часопису привітати вас із обранням Головою КС та побажати успіхів у роботі на цій високій державній посаді!

— Дякую за привітання та надану можливість поспілкуватися з читачами вашого шанованого видання.

— Перше запитання: відразу після вашого обрання в ЗМІ з’явилися публікації з натяками на нібито вашу залежність від правлячої нині політичної сили. Як ставитеся до цих звинувачень?

— Спокійно, оскільки натяки тому й залишаються натяками, що не мають під собою будь-якого підгрунтя. На посаду судді КС мене призначила Верховна Рада ще у 2006 році. С того часу я сумлінно виконував свої обов’язки. Мабуть, не в останню чергу саме тому 18 липня цього року колеги висловили мені довіру, обравши Головою КС.

З одного боку, це почесно, а з другого — головування в єдиному органі конституційної юрисдикції — це висока відповідальність не тільки перед колегами, а й перед державою та кожним її громадянином. Я усвідомлюю
цю відповідальність і докладатиму всіх зусиль, аби виправдати довіру колег.

— У деяких країнах керівників органів конституційної юрисдикції призначає парламент або глава держави, а в Україні — обирають самі судді. На вашу думку, який спосіб більш відповідає сучасним вимогам щодо незалежності та неупередженості органів судової влади?

— Спосіб обрання чи призначення керівника будь-якого органу державної влади — це питання доцільності. Порівнювати їх з метою виявлення кращого — справа безнадійна.

Незалежність судової влади, відсутність тиску на судові органи з будь-чийого боку не залежить повною мірою від способу їх формування. Це є ознакою високого рівня політичної культури в державі, готовністю кожного політика, посадовця, кожного громадянина неухильно дотримуватися приписів Конституції та законів, навіть (і особливо!) у випадках, коли йдеться про корпоративні інтереси.

«Цього разу можна сподіватися на виважений та професійний підхід до питань унесення змін
до Конституції»

— Наразі в Україні працює Конституційна асамблея, завданням якої є розроблення пропозицій щодо внесення змін до Основного Закону. На вашу думку, чи потребують удосконалення положення чинного акта найвищої юридичної дії?

— Конституція України, 17-ту річницю з дня прийняття якої ми нещодавно відзначали, свого часу була схвально сприйнята міжнародною юридичною громадою як така, що в цілому відповідає загальновизнаним стандартам щодо Основного Закону соціальної, правової та демократичної держави.

Проте, як говорили в Стародавньому Римі, «tempora mutantur et nos mutamur in illis» («часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними»). Це стосується всіх галузей суспільного життя, включаючи й законодавство. Невипадково в юридичній науці існує навіть спеціальна концепція так званої живої конституції.

Практика застосування положень акта найвищої юридичної сили дійсно показує, що окремі його положення потребують уточнення та вдосконалення. Я умисно не акцентую увагу на тому, які саме зміни
необхідно внести до Основного Закону, оскільки розроблені асамблеєю пропозиції можуть стати об’єктом дослідження КС. Тому будь-які попередні висловлювання щодо них можуть бути трактовані як позиція одного з членів Суду, що є не тільки неприпустимим з точки зору суддівської неупередженості, а й заборонено законом.

До того ж у складі КА працюють відомі вітчизняні фахівці-конституціоналісти, їхні проекти проходять експертизу на міжнародному рівні, і тому цього разу можна сподіватися на виважений та професійний підхід до питань унесення змін до Конституції.

— «Цього разу» — це натяк на конституційну реформу 2004 року?

— Це не натяк, а акцентування уваги на головному, на мій погляд, керівному принципі законодавчої діяльності, а саме — прийняття закону або внесення змін до чинного законодавства повинне сприяти розв’язанню нагромаджених проблем, а не породжувати нові.

— Прийняття закону про референдум було неоднозначно сприйнято громадськістю. Яке ваше
ставлення до цього акта?

— Як і до будь якого чинного закону — dura lex, sed lex (закон суворий, але це закон). Якщо закон є чинним, його треба виконувати.

— Однак деякі фахівці з конституційного права, зокрема й судді КС у відставці, стверджують, що окремі положення цього акта є неконституційними.

— Вирішення питання конституційності положень закону належить до виключної компетенції КС. Якщо до нього надійде відповідне конституційне подання, Суд цю справу розгляне й винесе відповідний вердикт. Яке буде рішення, я не маю права прогнозувати із зазначених раніше причин.

«КС де-факто виконує правотворчу функцію щодо запровадження демократичних засад судочинства»

— Останнім часом за ініціативою Президента в нашій державі здійснюються заходи щодо реформування судової системи. Чи впливають рішення КС на перебіг цієї реформи? Якщо так, то яким чином?

— Після проголошення Україною незалежності в її
політичному й соціально-економічному житті постійно відбуваються трансформації, основною метою яких є створення умов для формування незалежної демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність реформування судової системи, яка дісталася нам у спадок з радянських часів.

Важливим кроком на шляху проведення такої реформи стало прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010. Зокрема, було реалізовано конституційний припис щодо побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами спеціалізації та територіальності, на необхідності чого Конституційний Суд наголошував ще в рішенні від 11.12.2003.

Так, було посилено роль адміністративних судів щодо захисту прав і свобод громадян, у тому числі у вирішенні земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органами місцевого самоврядування. Як зазначив у цьому аспекті Суд, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення (рішення від 1.04.2010). Суд також визнав
неконституційними зміни до Кодексу адміністративного судочинства та Цивільного процесуального кодексу, якими порушувався принцип спеціалізації та звужувалися раніше встановлені законом процесуальні права й гарантії особи (рішення від 9.09.2010).

Однією з найгостріших проблем реформи залишається недостатнє матеріально-фінансове забезпечення судів і суддів, що ставить судову владу в залежність перш за все від виконавчої влади та практично нівелює ефективність перетворень. КС ще в рішенні від 24.06.99 підкреслив, що встановлений Конституцією обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів спрямований на гарантування судової діяльності на основі конституційних принципів, а в рішенні від 18.06.2007 наголосив, що «особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя».

КС також неодноразово наголошував, що питання судоустрою, судочинства та статусу суддів повинні
визначатися виключно законами України. Так, у рішенні від 16.05.2007 єдиний орган конституційної юрисдикції звернув увагу парламенту на необхідність «невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади», що в подальшому було враховано при прийнятті закону «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що Конституційний Суд у своїх рішеннях, які, на мій погляд, є одним із джерел права, формує позиції, які враховуються при реформуванні судової системи. У такий спосіб Суд де-факто виконує правотворчу функцію щодо запровадження демократичних засад судочинства та європейських стандартів захисту прав і основних свобод людини.

— Останніми роками керівництво та судді КС брали активну участь у міжнародних багатосторонніх та двосторонніх зустрічах. Чи буде продовжена така діяльність?

— Будучи повноважним членом Європейської та Всесвітньої конференцій органів конституційної
юрисдикції та уклавши меморандуми про співпрацю з конституційними судами 6 країн Європи, КС узяв на себе певні зобов’язання, які, безумовно, будуть виконуватися. До того ж, як показують результати, проведення таких міжнародних заходів сприяє підвищенню міжнародного авторитету не тільки Суду, а й усієї держави в цілому.

«Громадянин, звертаючись до КС щодо тлумачення законів, де-факто ініціює їх перевірку на конституційність»

— Протягом останніх років у діяльності КС намітилася тенденція до збільшення кількості розглянутих справ за зверненнями громадян, які прагнули захистити свої конституційні права. Чи сприятимете ви продовженню діяльності Суду в цьому напрямі?

— Насамперед зазначу, що КС завжди приділяв та приділятиме особливу увагу питанням захисту прав і свобод людини та громадянина. Це випливає з його основного завдання — бути гарантом верховенства Конституції на всій території держави, тобто бути гарантом того, що людина, її життя та здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю в нашій державі.

Щодо збільшення кількості справ за конституційними зверненнями громадян, то на це є об’єктивні та суб’єктивні причини. З одного боку, політична стабільність у державі, відсутність компетенційних спорів між гілками влади сприяли зменшенню кількості конституційних подань із цих питань. З другого — протягом майже 17 років діяльності КС суддями опубліковано понад 2 тис. наукових статей, інтерв’ю тощо в засобах масової інформації, регулярно виходять друком збірники актів Суду українською, російською та англійською мовами, а також «Вісник Конституційного Суду України», наукові посібники, видання та монографії з актуальних питань конституційного права. Таким чином, наполеглива робота над популяризацією діяльності Суду, роз’яснення можливостей конституційного судочинства щодо захисту прав громадян та надання їм допомоги в оформленні відповідних документів мали наслідком суттєве збільшення кількості звернень, які відповідають вимогам Конституції та закону «Про Конституційний Суд України». Тож збільшилась і кількість розглянутих
справ.

— Однак дотепер громадянин може звернутися до КС виключно з клопотанням про тлумачення Конституції та законів України. Водночас у більшості країн Європи створений інститут конституційної скарги, за допомогою якої громадянин може порушити питання конституційності законів. Яке ваше ставлення до запровадження такого інституту в Україні?

— У цілому позитивне. Водночас я підтримую думку багатьох науковців, що це питання потребує ретельного вивчення.

Ось ви в запитанні наголосили, що громадяни деяких європейських країн можуть звернутися до органу конституційної юрисдикції з питань конституційності законів. Приблизно таке ж уявлення про зміст і суть конституційної скарги має переважна більшість наших громадян та, на жаль, фахівців з конституційного права. При цьому поза увагою залишається досвід, наприклад, Італії, де громадянин може оскаржити дії будь-якого органу влади та його посадової особи, або Словацької Республіки, де можна оскаржити результати виборів.
На цей час право оскаржити в КС конституційність законів та інших правових актів мають п’ять суб’єктів: Президент, не менш як 45 народних депутатів, Верховний Суд, уповноважений ВР з прав людини, Верховна рада АРК. За їх поданнями Суд розглянув понад 150 справ щодо відповідності Конституції законів та інших нормативно-правових актів та визнав неконституційними більш ніж 1000 їх положень.

Чи є сенс додавати до цього переліку ще одного суб’єкта? Дійсно пересічного громадянина непокоять питання конституційності законів чи його права та свободи частіше порушуються діями або бездіяльністю посадових осіб, які ці закони застосовують на свій розсуд або взагалі ігнорують?

До речі, за статистикою Європейського суду з прав людини, майже 90% скарг наших співвітчизників стосуються питань доступу до правосуддя та виконання рішень судових органів. Тому, оскільки запровадження інституту конституційної скарги має на меті, зокрема, й зменшення кількості позовів до ЄСПЛ, на мій погляд, необхідно більш уважно вивчити як вітчизняну, так і зарубіжну практику розгляду скарг громадян стосовно порушення їхніх прав і свобод. І вже тоді, за
результатами такого аналізу, вирішувати питання про запровадження інституту конституційної скарги у вітчизняне законодавство.

До того ж не можна не враховувати специфіки конституційного судочинства, яка полягає в тому, що КС є судом права, а не факту. Досліджуючи правову норму, Суд діє згідно з класичним принципом юридичної герменевтики, так званим гадамерівським колом (за прізвищем німецького філософа Ганса Гадамера). Цей принцип полягає в тому, що для пізнання тексту необхідно пізнати його складові, для чого у свою чергу необхідно визначити суть самого тексту.

Стосовно конституційного провадження це означає, що для вирішення питання конституційності правової норми, необхідно вивчити її складові, тобто, по суті, дати її тлумачення. Водночас для того, аби витлумачити правову норму, необхідно визначитися з її конституційністю, оскільки Суд, як гарант верховенства Основного Закону, не тільки не може тлумачити неконституційну правову норму, а й зобов’язаний припинити її дію. Це випливає з конституційного принципу верховенства права, за яким
закони приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй, та законодавчо закріплено в ст.95 закону «Про Конституційний Суд України».

Таким чином, нині громадянин, звертаючись до КС щодо тлумачення законів, де-факто ініціює їх перевірку на конституційність.

— Однак, згідно з чинним законодавством можливості громадянина щодо звернення до КС про тлумачення Конституції та законів України обмежені порівняно з іншими суб’єктами. Громадянин має право звернутися до Суду із цих питань лише у випадках, коли мало місце неоднакове застосування положень цих актів судами або іншими органами державної влади, а щодо інших суб’єктів такі умови не передбачені.

— Це дійсно так, і, можливо, розширення переліку юридичних фактів, наявність яких є підставою для звернення громадянина до КС, є одним зі шляхів удосконалення діяльності Суду щодо захисту прав і свобод людини та громадянина.

Водночас слід мати на увазі, що певні обмеження прав суб’єктів стосовно звернення до органів конституційної
юрисдикції передбачено законодавством усіх країн, в яких діють такі органи. Це зокрема, зроблено з метою запобігання зловживанням правом та перевантаженню таких органів. Серед обмежень — і встановлення строків давності (від 3 місяців до кількох років), і визначення вичерпного переліку юридичних фактів чи обставин, що є підставами для звернення, і виокремлення певних прав та свобод, скарги на порушення яких розглядаються (наприклад, лише тих, які не можуть бути законодавчо обмежені) тощо.

До речі, за таким принципом діє і Європейський суд, який розглядає справи про порушення виключно прав і свобод, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статистика свідчить, що органи конституційної юрисдикції європейських країн приймають до розгляду не більше ніж 4—5% заяв громадян. Для порівняння: у 2011—2012 роках КС розглянув майже 9% конституційних подань і звернень щодо тлумачення Конституції та законів України.

— Дякую за цікаве та змістовне інтерв’ю та сподіваюся, що це не остання наша зустріч.
— Дякую вам також та, користуючись нагодою, хочу побажати редакційній колегії та всім читачам тижневика «Закон і Бізнес» миру, достатку, впевненості, що їхні конституційні права та свободи — під надійним захистом.