Щодо гарантій обвинувачених

Голова Касаційного кримінального суду вважає, що встановлювати «виключні правові проблеми» — не справа Великої палати Верховного Суду. Судді обирають не той колір оповіщень і недоречно посилаються на Європейський суд з прав людини. А представник Вищого антикорупційного суду пропонує надати гарантії недоторканності розшукуваним.

Велика палата не догодила

На 11-th Kyiv Criminal Law Forum Асоціації адвокатів України голова Касаційного кримінального суду Станіслав Кравченко доповів про результати діяльності за минулий рік.

«Суди загальної юрисдикції відпрацювали важко. Адже, на жаль, за минулий рік наші сподівання відносно того, що будуть вирішені принаймні кадрові питання, не справдилися. У судах немає суддів. Як тут говорити про практику, коли її нікому ані донести, ані реалізувати», — зітхав законник.

Він наголосив, що особливо критична ситуація склалася в апеляційній ланці: «У деяких судах неможливо було сформувати навіть звичайну трійку. Тому ми пішли на крок долучення до процесів цивілістів. Мабуть, я вже пересварився з усією Україною, через те, що наполягав: робота має розподілятися на всіх,

або мають виділятися додаткові ресурси. Тобто сьогодні судді цивільної юрисдикції розглядають кримінальні провадження. І ми розуміємо, що є великі перестороги, що це може позначитися на якості».

Також законник повідомив про тривожну статистику: адвокати на судові засідання не з’явилися більше ніж 10 тис. разів. Крім того, юрисдикція вперше зіткнулася і з тим, що 5600 разів у засідання не прийшли прокурори.

Законник розповів, що за минулий рік об’єднана палата прийняла близько 20 рішень. При цьому в діяльності Великої палати він вбачає проблеми. Мовляв, законодавець поклав на них обов’язки розв’язувати «виключні правові проблеми», забувши дати визначення даному поняттю. Тож судді ВП самі визначаються з провадженнями, які приймають до розгляду.

«Я вважаю, що «виключні проблеми» потрібно регулювати не судовою практикою, а законодавством», — висловився С.Кравченко.

Колір оповіщення

Людмила Козятник з ЮК AMBER розповідала про нововведення щодо тримання під вартою. Відповідні зміни до Кримінального процесуального кодексу набрали чинності в травні цього року — ч.4 ст.183 кодексу доповнили абз.7, перше речення ч.6 ст.193 кодексу виклали в новій редакції, ч.4 ст.196 кодексу доповнили словами і цифрами, ст.197 кодексу доповнили ч.4.

Адвокат зазначила, що проблеми правозастосування виникають через неузгодженість позицій щодо розкриття поняття «міжнародний розшук» та визначення моменту, з якого особа вважається такою, що оголошена в міжнародний розшук. Тож судова практика тут різниться.

Суди по-різному оцінюють як цю обставину,

так і докази, надані на її підтвердження. Одні вважають, що аби особа набула такого статусу достатньо постанови про оголошення в міжнародний розшук. Інші зазначають, що органи досудового розслідування мають доводити, що вживалися заходи для оголошення в міжнародний розшук.

Щодо звернення правоохоронців до Інтерполу стосовно опублікування червоного оповіщення в деяких ухвалах говориться, що відповідно до інструкції, звертаючись до Інтерполу, слід надати не лише постанову про оголошення особи в міжнародний розшук, а й ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу.

«Як ми знаємо, публікація червоного оповіщення якраз і передбачає затримання особи та її подальшу екстрадицію. Проте частина суддів не задовольняє клопотань про обрання запобіжного заходу. Вони зазначають, що підставою перебування особи в міжнародному розшуку є не лише публікація червоного оповіщення. Мовляв, синє оповіщення також передбачає зібрання певних матеріалів і відомостей щодо особи, яка переховується. Але публікація синього оповіщення виключає можливість затримання і екстрадицію. Навіть якщо особу виявлять на території іншої держави», — пояснила адвокат.

Тобто раніше судова практика виходила з того, що орган досудового розслідування при обранні запобіжного заходу обов’язково мав надати докази того, що ця особа оголошена в розшук: «На сьогодні, на жаль, у більшості випадків вважають, що достатньо наявності самої постанови», — резюмувала Л.Козятник.

Слідчі судді і самі зазначають, що питання не врегульоване. Однак не всі застосовують загальні засади кримінального провадження, керуючись ст.9.

Крім того, як зауважила представник ЮК AMBER, слідчі судді не завжди доречно

використовують посилання на рішення Європейського суду з прав людини. У 90% випадків вони згадують рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom», а також у справі «Нечипорук і Йонкало проти України». Проте ці рішення стосуються правовідносин, які мали місце під час затримання осіб за підозрою в злочині.

На її думку, якщо зміст повідомлення про підозру не відповідає законодавчим вимогам, немає необхідності обґрунтовувати його ще й рішеннями ЄСПЛ. Адже тримання під вартою потребує більш виваженого підходу з точки зору оцінки доказів оголошення особи в міжнародний розшук, наголосила адвокат.

Чого не вистачає в законодавстві

Суддя Вищого антикорупційного суду Віталій Крикливий доповідав про особливості спеціального судового провадження. Він обрав таку тему через те, що останнім часом заочне провадження в кримінальному процесі стає дедалі актуальнішим у застосуванні. І це не дивно, у такий спосіб владі дуже просто набирати собі рейтинг в очах суспільства.

За минулий рік слідчі судді ВАКС задовольнили 76% клопотань щодо спеціального досудового розслідування, а в цьому році показник добіг позначки майже у 80%. Станом на грудень у ВАКС налічувалося 188 кримінальних справ, у 13 з яких застосовують саме спеціальне судове провадження.

Суддя погодився з адвокатами, що виступали до нього, стосовно того, що нині відсутні такі поняття, як in absentia, «міжнародний розшук», немає чіткої обізнаності особи з питаннями щодо її кримінального переслідування тощо. «Ці проблеми, на жаль, ми маємо вирішувати за рахунок не законодавства, а прецедентної практики Верховного Суду. Іноді — навіть Європейського

суду з прав людини».

В Європі ж інститут заочного засудження існує досить давно. В Україні його застосовують до обвинувачених, які перебувають за межами України, переховуються від суду і слідства. Також за його допомогою можна забезпечити конфіскацію майна. «З одного боку це дійсно викликає занепокоєння, пов’язане з ризиками зловживання з боку, органів досудового розслідування. Адже такий порядок запроваджує обмеження права особи. Хоча прецедентна практика й зазначає, що право на захист не є абсолютним. На відміну від ст.3 конвенції», — розмірковував суддя.

Отже, великого значення набуває саме підтвердження факту обізнаності особи з кримінальним переслідуванням. Суд чи правоохоронці мають визначитися, чи дійсно обвинувачений вирішив не брати участі в процесі. «Органи досудового розслідування можуть надати докази на підтвердження того, що особа залишила підконтрольну територію. Проте це не значить, що людина знаходиться на непідконтрольних територіях», — переконаний В.Крикливий.

На його думку, більш дієвою й об’єктивною практикою правоохоронців мало б бути оголошення особи в міжнародний розшук без акценту на конкретну територію. Також суддя звернув увагу на те, що в національному законодавстві не вистачає інших альтернативних заходів які б фактично спонукали обвинувачених до явки до суду.

«Наприклад, гарантія недоторканості. Принаймні в Німеччині це дуже ефективно використовується. Угода із судом чи правоохоронцями убезпечує особу від застосування заходу у вигляді тримання під вартою», — зазначив правник. Це б дозволяло підозрюваному брати участь у судовому засіданні, відстоювати свої позиції, завдяки чому фактично досягалась би мета

кримінального провадження.

Допомога, що не допомагає

Його колега Віра Михайленко прокоментувала теми, які обговорювали: «Трапляються ситуації, коли захисник нічого не повідомляє, крім умовно, що його підзахисний перебуває, наприклад, у Чехії. Ми використовуємо міжнародну правову допомогу, і звідти повідомляють, що нічого не знають про таку особу», — зазначала В.Михайленко.

Адже механізм міжнародної правової допомоги застосовується лише у випадку, коли особа проживає за кордоном. Слідчий суддя, а до нього НАБУ й САП мали б установити, що він саме проживає. Тож захисник має додавати дані на підтвердження цього, зауважила суддя.

«У контексті спеціального судового розслідування проблема виникає на кількох рівнях. Так, КПК не дає відповіді, з якого моменту особа вважається повідомленою про підозру. По-друге, чи оголошена людина в міжнародний розшук. До того ж закон не вимагає перебування особи в міжнародному розшуку, він вимагає оголошення. І тут однієї постанови, мабуть, недостатньо. Аби особа вважалась оголошеною в розшук, необхідно вчинити ряд певних дій», — наголосила суддя.

Й останній проблемний момент: чи оголошена особа в міжнародний розшук у зв’язку з тим, що вона переховується? «Тут ми маємо встановити, що вона дійсно переховується від органу досудового розслідування, а не тому, що її не хочуть шукати, бо простіше зупинити кримінальне провадження (є й такі випадки)», — підсумувала експерт.

Утім, як свідчать останні тенденції щодо наповнення переліку «злочинців» у позасудовий спосіб, механізм in absentia уже не є настільки цікавим для влади, бо залишає на розсуд суду оцінку наявних доказів. Простіше — заочно, без суду й без слідства.