Малозначні справи

Деякі питання про малозначність справи

У Верховному Суді розповіли про особливості віднесення окремих категорій справ до малозначних, а також про нюанси, які дозволяють робити винятки, попри, на перший погляд, просту класифікацію.

До генеалогії понять

Суддя Касаційного цивільного суду, к.ю.н., доцент Наталія Сакара провела лекцію, присвячену аналізу помилок, які виникають при розгляді цивільних справ у порядку спрощеного позовного провадження.

Передусім спікер розповіла про поняття «малозначна справа», оскільки такі справи розглядають у порядку спрощеного позовного провадження. Вони поділяються на дві категорії. Перша — справи, що є малозначними в силу закону та не залежать від волі суду. Н.Сакара звернула увагу на те, що такі справи розглядають у порядку спрощеного провадження незалежно від бажання сторін і без постановлення судом ухвали про визнання справи малозначною.

Наприклад, подаються касаційні скарги про стягнення аліментів у сумі понад 100 розмірів прожиткового мінімуму. Однак, пояснила суддя, у таких ситуаціях ціна позову не має значення, визначальною є саме категорія справи. Спори про стягнення аліментів, збільшення їх розміру віднесені до малозначних законом. Водночас Н.Сакара

додала, що вимоги позовів про зменшення аліментів — не на користь дитини, тому прямої вказівки в законі про їх малозначність немає й вони автоматично не є малозначними.

Також доповідачка звернула увагу на п.5 ч.6 ст.19 Цивільного процесуального кодексу, який до малозначних відносить справи про захист прав споживачів і справи, ціна позову в яких не перевищує 250 прожиткових мінімумів. Але якщо в позові заявлено одночасно майнові та немайнові вимоги, наприклад про визнання недійсним кредитного договору та захист прав споживачів, і немає ціни позову, то справа не є малозначною в силу закону.

Друга категорія — справи, які можуть визнаватися малозначними судом (справи незначної складності, п.2 ч.6 ст.19 ЦПК). Н.Сакара зауважила, що національне законодавство не визначає критеріїв незначної складності справи, але вони визначені в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Крім того, лектор зауважила, що не можна ототожнювати поняття «малозначна справа» і «спрощене провадження». По-перше, у спрощеному провадженні можуть розглядатися не тільки малозначні справи. По-друге, малозначна справа необов’язково має розглядатися в порядку спрощеного провадження. «Якщо суд дійде висновку, що справа хоча й малозначна в силу закону, але складна, він може її розглянути в порядку загального позовного провадження», — наголосила Н.Сакара.

Фільтри проти обґрунтувань

Важливим є питання, в якій інстанції суд може визнати справу малозначною через її незначну складність. Доповідачка звернула увагу на те, що ЦПК безпосередньо не встановлює стадії розгляду справи, на яких суд може визнати її малозначною через незначну складність. Лише зі змісту пп.«г» п.2 ч.3 ст.389 ЦПК випливає,

що це має робити суд першої інстанції (касаційне оскарження можливе, якщо суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково).

Про це говорить і практика ЄСПЛ, який зазначив, що з метою уникнення «непередбачуваності обмеження права на доступ до суду» справа повинна визнаватися малозначною в ухвалі про відкриття провадження.

Суддя зауважила, що іноді лунає критика на адресу ВС, коли він відмовляє у відкритті касаційного провадження через малозначність справи. Але в таких випадках ідеться про застосування касаційних фільтрів, запроваджених законодавцем. Це й обмеження за ціною позову, і категорії справ, що віднесені до малозначних прямою вказівною закону.

«У нас є пряма вказівка в законі. Якщо особа вважає, що її справа має виняткове, фундаментальне значення або наявні інші обставини для її касаційного перегляду, то ВС завжди звертає увагу, яким чином особа обґрунтувала необхідність відкриття касаційного провадження», — зазначила Н.Сакара.

Вказівки для касації

Суддя навела приклад нещодавно розглянутої справи про розірвання шлюбу, яка є малозначною в силу прямої вказівки закону. Після того як вступило в силу заочне рішення суду першої інстанції, яким розірвано шлюб, чоловік одружився з іншою жінкою, у них народилася дитина. Через 3 роки після ухвалення заочного рішення його скасував апеляційний суд з підстав порушення норм процесуального права та прийняв тотожне рішення.

До касаційного суду звернулася нова дружина, оскільки рішення апеляційного суду поставило під сумнів законність її шлюбу, впливало на

права дитини. Попри те що справа малозначна, касаційний суд відкрив провадження.

Також лектор навела судову практику розгляду справ, які не є малозначними, у порядку спрощеного позовного провадження. В одній зі справ суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному провадженні, оскільки йшлося про розірвання шлюбу й поділ майна подружжя. Однак він не звернув уваги на те, що вартість майна, яке ділилося, перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму.

Інша справа стосувалася аліментів, але в ній порушувалося питання про визначення місця проживання дитини, тож КЦС визнав, що справа не є малозначною. Не є такими й справи, які стосуються спадкування. Зокрема, суддя навела як приклад справу про стягнення боргу зі спадкоємця боржника.

Після лекції Н.Сакара відповіла на запитання слухачів. Зокрема, її запитали, чи тільки адвокат може бути представником сторони, якщо малозначна справа розглядається в загальному позовному провадженні. Суддя звернула увагу на п.2 ст.60 ЦПК. «У цій нормі не сказано про те, чи в загальному, чи у спрощеному провадженні розглядається малозначна справа. Тому в разі малозначності справи представником може бути не тільки адвокат», — відповіла лектор.